Об’їзна дорога біля Радивилова на міжнародній автомагістралі Київ – Чоп істотно вплинула на «самопочуття» Радивилова. Передана в експлуатацію вісім років тому напередодні Дня незалежності України, вона символізувала ті кардинальні переміни, які несе з собою утвердження незалежності.
Адже про необхідність такої об’їзної дороги заговорили ще наприкінці 70-х років. Ще б пак, міжнародний автошлях змушений був вливатися у тісні вулиці районного міс¬течка, уповільнюючи і усклад¬нюючи рух, завдаючи незруч¬ностей радивилівцям. Пам’ята¬ються випадки, коли водії великотоннажних автофур¬гонів, не справившись із керуванням чи не врахувавши умов ожеледиці, на перехресті вулиць Кременецької і О.Нев¬ського вряди-годи виїздили на тротуар або й виламували загорожу приватного двору, одного разу фургон тут навіть перекинувся. На щастя, обхо¬дилося без потерпілих. За¬галом ніяких приємних почут¬тів вели¬чезні машини, що проїздили всього за метр-два від тротуару, не вселяли, це точно, тим більше, що й вихлопні гази змушували жильців прилеглих будинків тримати вікна зачиненими навіть улітку.
І ось вона, двосмугова дорога в 12 метрів кожна (зав¬довж¬ки в 9 кілометрів) у робочому режимі. Вважається, щодоби тут проїздить до 10 тисяч машин. За рахунок того, що шляховики здійснюють поточні ремонти, стан полотна відмінний. Ми швидко призви¬чаюємося до нового. Як звичне розцінюється, що сьогодні в Радивилові майже не побачиш за кермом «дальнобійників», хіба що в районі автоколи, де облаштована нічна стоянка для фургонів. Колись наповнені рухом вулиці стали жити в звичайному режимі невеликого райцентру. А з міжна¬родної автомагістралі в сторону Радивилова вказують знаки дру¬горядної дороги, на яку без особливої потреби із немісцевих мало хто завертає, може, тільки заради поїзди в Почаїв, до лаври.
Вісім років тому мені випало вести ре¬портаж із бу¬дівництва об’їзної, а потім з уро¬чистого її відкриття, на яке при¬їхали перший віце-прем’єр-міністр України Олег Дубина, міністр транспорту Ге¬оргій Кір¬па, керівники області і району. До¬рога про¬лягла за чотири – п’ять кілометрів від рай¬цент¬ру, причому прокладена не тільки через малюдні поля й переліски, але й через болотисту міс¬цевість. По суті, бу¬дівництво велося лише 14 років, однак із ви¬трачених 42 мільйонів гривень 30 було осво¬єно в рік пуску дороги, в 2002 році. Доро¬говизна робіт пояснюється просто: на болотах доводилося виймати торф до глибини залягання твердого шару, тобто метрів на чотири, і на тому місці формувати піщаний насип. Завозили грунт з кар’єрів біля Баранного і Кле¬котова, а щебінь доставляли з Закарпаття і Хмель¬ниччини. Чи не найбільш клопітною справою виявилося облаштування мосту завдовжки 40 метрів через річку Слонівку біля Опарипсів, між іншим, він всього за кілька десятків метрів від мосту на сільській дорозі між Опарипсами і Бугаївкою.
Недавно я вирішив вело¬сипедом проїхати з міста до поста Державтоінспекції при межі Рів¬ненщини і Львівщини, де, власне, й починається шлях в обхід Радивилова, а звідти цим шляхом – майже до Крупця. Де були раніше чагарники захисної лісо¬смуги і просто придорожні нев¬гіддя, з’явилося кілька авто¬заправних станцій. З цієї дороги Радивилів виглядає як цілком провінційне поселення, про його певну значущість свідчать хіба що висотні елеватор і комібікормовий завод комбінату хлібопродуктів, адже п’ятиповерхівки губляться десь між дерев. По другий бік шляху виразніше стало видно приміщення колись секретної вертолітної частини, сьогодні нечасті зльоти і посадки крилатних машин, здійснювані всього за півтора кіло¬метра від руху транс¬порту, добре спосте¬рігати водіям.
Довге село Опа¬рипси, яке розтягнулося на чотири кілометри, вивільнившись від між¬народної автомагістралі одним боком, примк¬нуло до неї іншим. Прямо за дорогою ви¬явилася перша в районі газорозподільна станція, яку більш як два де¬сятиліття тому відкри¬вали біля Опарипсів, здавалося, у віддаленій глушині. А трохи далі, неподалік узлісся, видніється велична церква в селі Клекотові Бродівського району. Об’зд, будучи обладнаним пере¬ходами для прогону худоби під ним, перетинає і доволі пож¬вавлену дорогу Бугаївка – Сест¬рятин, де безпеку гарантують металеві відбійники з необхідністю їх огинання. Ще далі, біля при¬міського села Балки, магістраль перетинає дорога на Баране, більш відома тим, що нею курсує на заховане в лісосмузі міське сміттєзвалище транспорт кому¬нального підприємства. Утім, знають цей машрут і відпочиваючі, адже в лісовому урочищі Сирнова є мальовниче озерце, приваблює і став біля Баранного.
Ближче до Крупця обабіч впадають у вічі поля з різно¬манітними сільгоспкультурами, на клині лану, що опинився між дорогою з Радивилова і магіст¬раллю, – клапті селянських городів, гай.
Гарна вийшла дорога, а проте, виявляється, такий автошлях влаштовує далеко не всіх, не¬спроста розпочалося будівництво концесійної дороги Краковець – Львів – Рівне – Київ, рух якою, передбачено, буде платним. Утім, цей шлях на території нашого району з’явиться не раніше як за півтора – два десятиліття (проект передбачає будів¬ництво на південь від Ради¬вилова і залізниці).
Володимир ЯЩУК.
Немає коментарів:
Дописати коментар