70 років тому Радивилів став райцентром

У 1939 році після «визвольного походу» Червоної армії, проведеного відповідно до таємного пакту Молотова – Рібентропа, наш край увійшов до складу Української РСР. Цьому передували На­родні Збори Західної Ук­раїни, які відбулися у Льво­ві 26 – 28 жовтня. Серед депутатів цих збо­рів були й пред­­ставники Радивилівщи­ни – Феодо­сій Додь, Ганна Ток­ми­на, Іван Іва­сюк, Павло Хей­ло, Ваврін Савчук та ін­ші. Вони ра­зом з іншими прийняли дек­­­­ларації про вста­нов­лення радян­ської влади на Західній Україні і прий­няття її до складу СРСР з включенням до УРСР, про конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх без викупу в користування селянам, про наці­она­лі­зацію банків і великої про­мисловості.

15 листопада ІІІ сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прий­няття Західної України до складу Української РСР. Адміністративно-тери­то­рі­альним поділом у грудні бу­ло утворено Рівненську (Ровенську) область, 30 ра­йонних і одну міську раду (в Рівному). Саме відтоді починає існування Червоноармійський район. Радзивилів перей­мену­ва­ли на Червоноармійськ, і він отримав статус міста районного підпо­ряд­куван­ня. Був створений і Ко­зинський район з ра­йон­ним центром селом Ко­зин. 15 грудня пройшли вибори до місцевих рад депутатів трудящих. З 26 лютого 1940 року в Чер­воноармійську почала дія­ти міська рада. Головою райвиконкому став За­вад­ський, секретарем Тимо­феєв, але вирішальний вплив на прийняття не тільки ідеологічних, а й гос­подарських рішень мав райком партії і його сек­ретар Наметчанюк. У Ко­зині секретарем райкому був Лісовий. Тут кон­фіс­ковано млин, маслозавод, панську і церковну землю.

У лютому 1940 року в області організували 856 сільських рад. У Чер­воно­армійському і Козин­ському районах серед їх керів­ників були В.Ваврищук (Копані), С.Миколюк (Ко­ритне), Д.Воронко (Пере­нятин), В.Бречко (Пусто­іванне), К.Ступак (Друж­ба), С.Коритнюк (Тес­лу­гів), Л.Нагребецький (Хо­тин), Й.Станіславчук (Сав­чуки), М.Пасєка (Курсики), К.Ханенко (Солонів), С.Бі­гун­ський (Пляшева), П.Ва­лен­тюк (Срібне), І.Гойда (Великі Жабокрики – Дов­галівка)…

У березні відбулися ви­бори до Верховної Ради СРСР, від Рівненщини визначили повпредами секретаря обкому партії Бегму і колишню батрачку Єфимчук-Дячук. До Вер­ховної Ради УРСР з участю й жителів наших районів було обрано 10 депутатів (С.Козічук, К.Хомич, П.Ча­бан та ін.).

У Червоноармійську по­чали діяти середня школа, школа робітничої та сільської молоді з українською мовою нав­чання (до 1941 р. в Черв­о­ноармій­сь­ко­му районі було 28 шкіл, у тому числі 2 се­редні – в рай­центрі і Крупці), в но­ве русло спря­­­мо­ву­ва­лася художня самодіяль­ність, яка по­винна бу­ла славити партію, визвольну місію Червоної армії, радянську владу. У такому ж напрямі зобов’язана була роз­гортати діяльність масова біблотека в райцентрі.

«Мені важко працювати зав. клубом, трохи згодом розповідав у черво­ноар­мійській районній газеті «Соціалістичний шлях» за 20 червня 1941 року Янковський з с.Янівки (Іванівки), – тому що я малограмотний, а допо­моги в роботі ні від кого в селі не маю. Голова сільради та вчителі заяв­ляють, що їм ніколи зай­матися культурно-масовою роботою. Коли я почав готувати п’єсу “Ой у полі нивка», в мене забрали клубне приміщення».

За комуністичне ви­хо­вання населення бе­руться партійні і ком­сомольські осе­редки.

Їх актив теж навчають, семінари райком про­во­дить по кілька днів, а то й цілий тиждень. У Крупці гурток ліквідації непись­менності в 1941 році від­відувало 196 слухачів, із них 186 жінок. Орга­нізо­вуються суботники із упо­рядкування сіл і міста, а також автотраси Київ – Львів на територіях Черво­ноармійського і Козинсь­кого районів. Великого значення надається ор­ганізації сільсько­госпо­дар­ських робіт, серед інших культур у нас спочинають ма­сово вирощувати каучу­коносну рослину кок-са­гиз. Неоднозначно сприй­мається населенням нама­гання влади орга­нізо­ву­вати колгоспи, проводити передплату «позики тре­тьої п’ятирічки», оскільки ре­альність її повернення була малоймовірною. До початку війни (червень 1941 року) з’явилися кол­госпи імені Кірова, Ста­ліна, Леніна, Хрущова, Тель­мана, Кагановича, “Чер­вона зірка», «Перше трав­ня», імені 17 Вересня та інші.

Серед активістів но­во­го режиму були колишні члени КПЗУ, молоді люди, які повірили більшо­виць­ким гаслам, посланці зі схо­ду України: Лень, Кап­лун, Сербенюк, Кухарук, Бондаренко, Вишневська, Ка­люжний, Грабовський, Крам…

Уже в передвоєнні ро­ки радянська влада про­вела в Черво­ноар­мій­сь­кому і Козинському ра­йо­нах численні арешти се­ред колишніх членів на­ціоналістичних і на­ці­о­на­ль­но-патріотичних ор­га­ні­зацій, представників по­ль­ського і чеського на­се­лен­ня, яке запідозрили в не­лояльності до ста­лі­ніз­му. Їм визначили зас­лан­ня і тривалі строки ув’язнення.

З перших днів нападу гітлерівської Німеччини на СРСР місцеве керівництво займалося мобілізацією військовозобов’язаних, ви­ве­зенням архівів углиб країни (через Тернопіль), але, по суті, нічого не встигло зробити – 27-28 червня обидва райони були окуповані фа­шис­та­ми. Їм протистояв тут 8-й ме­ханізований корпус ге­нерала Д.Ря­би­шева. Зна­чні танкові сутички від­бувалися в трикутнику Чер­воноармійськ – Дубно – Пляшева. В них за­гинули й радянські ге­нерали П.Сущий і Т.Мі­шанін – в районі Козина і Ситного.

Загарбники забирали в селян худобу, хліб, мо­локо, м’ясо. Ба­га­тьох молодих людей було виве­зено на підневільні ро­бо­ти в Німеччину, як пра­вило, на заводи війсь­кової промисловості. У 1942 році поблизу Чер­воно­армійська (хутір Поро­ховня) і Гранівки (Гли­нянка) гітлерівці стратили близько 6 тисяч чоловік мир­ного населення, в ос­новному місцевих євреїв. Свавіллю окупантів переш­коджали підпільники з біль­шовицьких загонів і вояки Української пов­стан­ської армії, яка на те­ри­торії нашого краю мала особ­ливий вплив і корис­тувалася підтримкою на­селення. З огляду на ак­ти­візацію діяльності УПА нім­ці палили обійстя, роз­стрілювали заручників. Наприклад, 28 серпня і 7 вересня 1943 року вони спа­лили хутір Гаї біля Крупця і чимало будівель у цьому селі, вбили 28 мирних людей, а 16 груд­ня підірвали церкву, ко­лишній палац і 2-по­вер­хову недобудовану школу.

Червона армія виз­во­лила Черво­ноар­мійський і Козинський райони 19-20 березня 1944 року. Однак фронт між Черво­ноар­мій­ськом і Бродами стояв ще близько чотирьох місяців, збільшуючи число жертв. У братських могилах на території нинішнього Ра­ди­вилівського району, увін­чаних пам’ятниками і пам’ятними знаками, по­ховано понад 2 тисячі воїнів-червоноармійців різ­них національностей.

Післявоєнний поріод нашого краю позначений громадянським про­тис­то­яннм. УПА про­дов­жу­ва­ла свою нерівну бо­ротьбу за не­залежність України, ко­му­ністичні органи поси­лю­вали тиск на на­се­лен­ня. Необгрунтованих реп­ресій зазнали сотні тутеш­ніх сімей: вони були ви­селені на спец­­по­се­лен­ня в гли­бину Росії і Казах­стан, опи­­нилися в конц­та­борах За­­поляр’я, Дале­кого Сходу, на катор­жанських шахтах і руд­ни­ках, а майно було кон­фісковане. В число «неб­лагонадійних» пот­рап­ляли навіть діти.

Разом з тим здійс­ню­валася відбудова зруй­нованого війною на­род­но­го господарства. Від­нов­люються або наново ор­ганізовуються колгоспи. У грудні 1948 року така сільгоспартіль була зап­ро­ваджена навіть у Чер­во­ноармійську.

Найбільш важливі фак­ти 50-х – 80-х років – розбудова Черво­ноар­мій­сь­ка (50 років тому він став єдиним райцентром двох об’єднаних районів – Чер­воноамійського і Ко­зин­ського), активний роз­ви­ток промисловості і сіль­­ського господарства, під­несення на новий рі­вень медичного обс­лу­гову­вання, освіти і куль­тури.

Про цей період можна розповідати, наводячи чис­­ленні факти, адже вони відображені у випущених свого часу книгах, у під­шивках районної газети «Прапор перемоги». На­веду лише кілька най­більш важливих фактів.

У 1976 р. здано в ек­сплуатацію районний бу­динок культури, у 1977-му місто починає забу­довуватися 5-поверховими житловими будинками. За­початковується гази­фі­кація району. В короткий строк вивершується табір від­починку школярів «Ве­сел­ка». Із найбільш важ­ливих промислових об’­єктів, які були споруджені, варто згадати фурнітурний і ово­чесушильно-кон­сер­вний заводи, ком­бікор­мовий завод комбінату хлібо­про­дуктів, рай­сіль­госп­хімію, цехи швейної фабрики, завод радіоелектронної апаратури, хлібозавод. У соціальний сфері відчутні зміни в наше життя внес­ло спорудження корпусів райлікарні, дільничних лі­карень і фельдшерсько-аку­шерських пунктів, шкіл у Червоноармійську, Ко­зині, Крупці, Довгалівці, Ситному, Теслугові, Під­замчому, дитсадків, бу­динків культури і клубів (За­річне, Ситне, Крупець, Теслугів), райкооп­уні­вер­магу. Розвивалися кол­­госпи як багатогалузеві виробництва, вико­рис­то­вуючи свої прибутки для задоволення соціальних потреб людей.

1 грудня 1991 року жителі району, як і весь український народ, на ре­ферендумі під­три­мали Акт про­го­лошення не­залеж­ності України. Одночасано проводилося опитування щодо по­вернення місту йо­го істо­ричної назви Ра­дивилів та пере­йме­ну­вання Черво­ноармійського ра­йону на Радивилівський. Лише 3 березня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Пос­та­нову, якою місто Червоноармійськ пе­рейменовано на Ради­ви­лів, а Черво­ноар­мійсь­кий район на Радивилівський.

У 2002 р. завершено спо­рудження об’їзної ав­то­­магістралі біля міста на трасі Чоп – Київ. У 2004р. урочисто й велелюдно відзначалося 440-річчя Радивилова, з цієї нагоди місцевою вла­дою було багато зроблено для по­ліпшення бла­гоуст­рою райцентру, пішохідні до­ріжки в центральній час­тині вимощені тро­туарною плиткою. У 2007 р. ка­пітально, за євро­пейсь­кими стандартами, онов­лено залізничну стан­цію Радивилів і вокзал – свого роду в’їзні ворота в місто і весь Ра­ди­ви­лівсь­кий район.

Площа району – 0,74 тис. кв. кілометрів.

***
До грудня 1939 року містечко звалося Радзивилів. 15 листопада ІІІ сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Адміністративно-територіальним поділом у грудні було утворено Рівненську (Ровенську) область, 30 районних і одну міську раду (в Рівному). Із січня починає існування Червоноармійський район. Створюються керівні установи, які в основному очолили спеціалісти, прислані зі східних областей України. Радзивилів перейменували на Червоноармійськ, і він отримав статус міста районного підпорядкування.

З 26 лютого 1940 року в Червоноармійську почала діяти міська рада. Залізнична станція продовжувала носили назву Радзивилів (Радзівілов), через неї курсували поїзди Львів – Київ, Вільно – Львів, Кременець – Красне, Радзивилів – Красне. Начальником станції був Чайка.

Промислові підприємства в місті, якими раніше володіли заможні місцеві євреї і поляки, відновлюють свою роботу як державні. А заможні родини зазнають виселення на спецпоселення у малообжиті регіони СРСР, чимало радивилівців за завинуваченнями у прислужництві польському режимові опиняються у в’язниці. Реконструюються шкірзавод і 5 млинів. З 13 червня 1940 р. починає діяти Червоноармійське відділення Державного банку СРСР (керуючий Меркін). Тут працювали Бабенко, Альберт, Вайнерман, Венгродський, Руштейн, Хаст, Пік та інші. Того ж року відкривають середню школу і школу робітничої та сільської молоді, де одним з основних предметів стає вивчення історії більшовицької партії і створення СРСР відповідно до настанов Сталіна. Простору будівлю при в’їзді в місто зі сторони Бродів віддають під будинок культури, сюди приїздять з концертами самодіяльні артисти з сіл та сусідніх міст. Художню самодіяльність міста на першій обласній олімпіаді самодіяльних митців було відзначено як одну з кращих. Масова бібліотека в Червоноамійську поповнюється книгами українською, російською, єврейською, польською мовами.

15 грудня 1940 року пройшли вибори до районної, міської та сільських рад депутатів трудящих. Організовується передплата державної позики. Робітників і службовців підприємств на регулярних зборах націлюють на необхідність виконання державних планів.

1941 рік позначений початком випуску районної газети «Соціалістичний шлях» тиражем 2000 примірників на 4-х сторінках (редактор Г.Попов). Але до вторгнення на нашу землю німецьких фашистів вийшло всього кілька номерів. «На загальних комсомольських зборах при Червоноармійській райспоживспілці, – писала районна газета за 13 червня 1941 р., – було поставлено питання про заготівлю утильсировини… На 10 червня здано заготконторі при РПС 200 кл. (кілограмів) заліза, 70 кл. шкла, 3 кл. червоної міді, 50 кл. ганчірок і 40 кл. паперу. Ініціатором цієї справи був комсомолець Мардер Герш». Підпис під заміткою: «Вайнштейн М.». З 1 червня до 1 серпня 1941 р. передбачалося провести перереєстрацію мисливців та мисливської зброї. Друкувалися й такі матеріали: «Я, Пагубко Володимир, раніше жив у великій біді разом з сім’єю. Тепер я маю роботу. Працюю в МТС розвозчиком хліба, а дружина домашньою господаркою. Наші діти не підуть тепер тепер у найми до поміщика чи осадника. Мою дочку Клавдію послали на педагогічні курси і вона стала вчителькою, а сина Олександра відрядили в школу ФЗН і з нього став майстер-слюсар».

У Москву на Всесоюзну сільськогосподарську виставку поїхали ланкові Надія Токмина (колгосп ім. Сталіна), Ганна Тимощук (колгосп ім. Червоної армії), Тетяна Квасинська (колгосп ім. Хрущова) і бригадир Польовий з колгоспу ім. Леніна. На районній нараді ставилося завдання завершити підготовку до збирання врожаю, «підготовити зерносховища, коси, граблі, вила, мішки, безтарки».

13 червня 1941 р. в Червоноармійській середній школі було організовано вечір, присвячений випуску 7-х класів. Відкрила його директор Бондаренко. Від випускників виступив голова учкому Стирт. Після закінчення офіційної частини були організовані танці.

Проводилися масові щеплення проти тифу та дизентерії. Райпромкомбінат збирався налагодити випуск вапна і цегли.

З початком війни в рацентрі в спішному порядку проводилася мобілізація юнаків призовного віку, однак мало кому випало потрапити на фронт (з огляду на швидке просування загарбників). Гітлерівці вступили в Червоноармійськ уже 27 червня. Але в районі міста, на території Червоноармійського і Козинського районів продовжувалися танкові бої, що їх проти переважаючих сил ворога вів 80-й механізований корпус генерала Дмитро Рябишева. Про це докладно розповів у своїх спогадах Григорій Пенежко – вони не раз використовувалися в публікаціях «Прапора перемоги».

Жителька міста Наталія Чукіна-Камінська, медстестра лікарні, врятувала життя 7 пораненим радянським воїнам, а кількох червоноармійців, надавши їм медичну допомогу, зуміла переправити за лінію фронту. За це згодом була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.

Фашистські загарбники забирали худобу, хліб, молко, м’ясо. Молодь всіляко ухилялася від вивезення на підневільні роботи в Німеччину, населення міста саботувало розпорядження німецької управи, яка діяла в приміщенні, що розташоване нині напроти відділення Пенсійного фонду, поряд із пам’ятником жертвам репресій.

У 1942 році поблизу Червоноармійська (хутір Пороховня) гітлерівці стратили близько 3 тисяч жителів міста, в основному євреїв. Нині на цьому місці є меморіал пам’яті, відкритий кілька років тому. Свавіллю окупантів перешкоджали вояки Української повстанської армії.

В 1944 р. у боях при визволенні Червоноармійська і району від гітлерівців та при стримуванні їх контратак (а фронт зупинився біля міста майже на 4 місяці) загинули понад 1600 воїнів різних національностей, серед них Герой Радянського Союзу артилерист Павло Стрижак. Городян – чоловіків призовного віку мобілізували на фронт, десятки їх загинули в боях.

З 31 березня 1945 р. відновився випуск районної газети («Більшовицька зброя», редактор Єфросинія Шинкаренко).

Після війни місто відбудовується, розвивається. За рік було відновлено роботу промкомбінату, шкірзаводу, лісопильного заводу, двох млинів, відбудовано понад 390 будинків.

За звинуваченнями у посібництві УПА і в націоналістичній діяльності було репресовано сотні людей.

До 1950 р. зведено 15 будинків, електростанцію, відбудовано лікарню, середню школу, кінотеатр, лазню, будинок культури. Крім загальноосвітньої, в місті діяли дві вечірні школи, і до 1948 р. неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. При будинку культури працювали хоровий, музичний, драматичний гуртки. У 1950 р. до складу депутатів міської ради входило 26 українців, 6 росіян, 2 євреї, азербайджанець.

У 60 – 70-і роки помітну роль у життєдіяльності міста відігравали колективи овочесушильно-консервного комбінату, хлібо- і харчокомбінатів, меблевої фабрики, промкомбінату, маслозаводу, фурнітурного заводу, сільгосптехніки, автопідприємства, міжколгоспбуду, комбінату хлібопродуктів. Споруджено школу, торговий центр, комбікормовий і асфальтовий заводи, будинок побуту, автоматичну телефонну станцію, будинок культури.

У 1977 р. місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками. У наступні роки з’явилися ще одна середня школа, корпуси профтехучилища, дитсадок, поліклініка і хірургічний 4-поверховий корпус райлікарні, триповерховий райкоопунівермаг, історичний музей, завод радіоелектронної апаратури, комбікормовий завод комбінату хлібопродуктів, Свято-Вознесенська церква, біля райцентру спорудили табір відпочинку школярів.

У 1990 р. на екрани вийшов художній фільм “Мускал” режисера Ходжадурди Нурлієва, частково знятий у Червоноармійську (в ролях – Керім Аннанов, Анна Тихонова, Ораз Оразов, Олександр Новиков та ін.).

Третього березня 1993 р. Постановою Верховної Ради України №3044-XII Червоноармійськ відповідно до результатів проведеного в місті опинування (1.12.1991 р.) перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район – на Радивилівський.

У 2002 р. було завершено спорудження об’їзної автомагістралі біля міста на трасі Чоп – Київ. У 2007 р. капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал – свого роду в’їзні ворота в місто.

За останні роки центр міста відчутно змінили критий ринок, по-сучасному облаштовані магазини, ресторани, кафе, офіси банків, розширено центральну частину вулиці О.Невського тощо.Зараз Радивилів займає понад 694 гектари, до нього впритул підійшли – по суті, злившись із містом – села Балки, Бугаївка, Лев’ятин. Недалеко розташована Немирівка, майже два десятиліття тому частина її при затвердженні меж міста відійшла до мікрорайону Цибухів. Радивилів має 75 вулиць і провулків, причому чимало їх з’явилося порівняно недавно – на полях, які раніше використовувалися городянами для городництва. У місті 2400 дворів, понад два десятки житлових багатоповерхівок. Жителів – 10300.

Герб Радивилова, затверджений у 1998 році, являє собою зображення мисливського ріжка зі срібними перев’язками як елементу родового герба князів Радзивіллів – у золотому полі, над ними синій сигль Р. Герб уписано в декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення. Автори герба – Андрій Ґречило і Юрій Терлецький.

Підготував
Володимир ЯЩУК.